Надія Гербіш: «Щастя або є – за будь-яких обставин, або його немає» в блозі Літературне життя · від Лілія Демидюк · додано 14.01.2013 19:19

Молода тернопільська письменниця Надійка Гербіш уже завоювала серця багатьох читачів. Її книга «Теплі історії до кави», починаючи з ХІХ Форуму видавців у Львові, користується великою популярністю та посіла перше місце серед десятки лідерів продажу у мережі книгарень «Є». Численні презентації, інтерв’ю з авторкою, рецензії, обговорення у соцмережах ще раз доводять великий інтерес загалу до творчості Надійки. Наприкінці грудня письменниця потішила своїх шанувальників новою книгою – «Теплі історії до шоколаду». Її невеликі оповідання з простим сюжетом приваблюють величезним оптимізмом та відчуттям затишку. Він там усюди – в кожному абзаці. Герої її оповідань – щасливі, й не тому, що у них таке красиве життя, а тому, що вони самі вкладають у кожен прожитий день дещицю щастя та любові. Невже таке можливе в реальному житті? Я вирішила дізнатись про це, порозмовлявши з авторкою.

Надійко, своїми теплими історіями до кави та шоколаду ти наче започаткувала серію книг для... і отут я хочу тебе спитати – для кого саме? Яким ти бачиш свого читача?

Мабуть, передусім це дівчата й жінки. Ті, яким можна було би розповідати ці історії в кафе, на кухні, у поході чи у вагоні потяга. Ті, з якими легко бути відкритою. А якщо це чоловіки – то неодмінно з хорошим почуттям гумору.

Розкажи, будь ласка, як виникли у тебе ідеї створення книг з тематичними образами кави та шоколаду?

Майже весь час мені мерзнуть руки. Тому замовляю собі каву (або чай) не лише заради смаку чи аромату, а й задля того, щоби можна було зігріти пальці до теплого горня. Чомусь спало на думку, що така «проблема» може бути не в мене одної. Так усе й почалося. Ця ідея виявилася непоганою, тож я вирішила написати ще й «чоколядові» історії. Правда, шоколаду в другій книжці менше, ніж кави в кавовій. Бо і шоколад, і кава не відіграють там визначальної ролі. Це радше привід, тло, спосіб об’єднати геть різні розповіді в один текст.

Як думаєш, що означає кава та шоколад для сучасної людини? Що вони означають для тебе?

Мабуть, для більшості це – такі собі маленькі буденні радості. Для мене – теж. Можливість потішити себе й когось. Це як гірлянди в різдвяний період. Наче нічого особливого чи обов’язкового немає в тому, щоби розвісити їх у домівці, але це додає хорошого настрою.

Твої історії дуже затишні. У них багато затишних образів - шалики, пледи, обійми, кицьки, домашнє печиво... А що є затишок для тебе? Як думаєш, чи не бракує його сучасній людині зі швидким темпом життя?

Думаю, затишку бракує сучасному світу в принципі. Але створити його довкола себе – справа нескладна. Насправді, досить захотіти й докласти зовсім трохи зусиль – і справа «в капелюсі». Мені пригадується наша перша з чоловіком знімна квартира. Друзі її називали «повним андеґраундом»: обдерті стіни, рівчаки для електропроводів, старий жахливий килим на стіні, відсутність дверей у туалет і древні, совєцькі, меблі. Але нас це зовсім не лякало! Я розвісила картини й розклеїла веселі вирізки й фотографії поміж тими рівчаками, накидала подушок, розклала книжки. У нас була гітара. Гості приходили дуже часто. Сміх і живі пісні перетворили нашу нірку на місце веселих тусовок. І нам було там затишно. Друзям (судячи з частоти їхніх відвідин) теж.

Ти пишеш, здебільшого, про жінок та дівчат. У них класичні ролі берегинь домашнього вогнища і вони від цього щасливі. Насправді –що потрібно жінці для щастя – кар’єрний успіх, домашній затишок, чи... щось інше?

Мені здається, жоден зовнішній «атрибут» чи статус, чи роль, чи володіння/не володіння чимось не визначає щастя. Щастя або є – за будь-яких обставин, або його немає. Моє щастя міцно закорінене в християнському, оптимістичному світогляді. Я була щасливою у дитинстві, коли мала лише чудесних рідних і багато мрій. Тепер багато з цих мрій здійснилися – і я теж щаслива. Хоч і багато інших навіть не почали здійснюватися. Я щаслива в сім’ї й не уявляю себе без улюбленої роботи, мандрів і творчості. Але не раз відмовлялася від цікавої роботи чи подорожей, бо так було краще моїй родині. І це не робило мене менш щасливою чи нещасною. Що ж до домашнього затишку – я вмію жити в різних умовах. Інколи той затишок довкола витворюю в текстах, коли його бракує в «реальному» житті. Особливо, коли вдома холодно.


Чи робота та побут не заважають тобі займатися творчістю?

Робота й побут надихають на творчість. Інколи в прямому сенсі – після цікавого семінару зі студентами, під час захоплюючої подорожі, після смакування кавою вранці на терасі особливо хочеться писати. А інколи творчість – це свого роду втеча: від перекладу серйозних книжок про війну, економічні кризи й бізнес (останніми роками перекладаю майже весь час лише таке), від миття гори посуду, від одноманітної писанини індивідуальних планів викладача…

Опісля "Теплих історій до кави" та "Теплих історій до шоколаду" чи плануєш ще якісь смачні історії, наприклад - "Теплі історії до чаю"?

Зараз хочеться повернутися на якийсь час до дитячої літератури. Я починала з неї і дуже її люблю. А ще потрохи пишу іронічну повість для підлітків та їхніх батьків. А «теплі історії»… Мабуть, вони ще таки будуть у моєму житті. Але трохи пізніше.

Коментарі

Щоб залишати коментарі, необхідно авторизуватись.