«У вирі емоцій я частіше трощу меблі, ніж штампую ямби» в блозі Літературне життя · від Лілія Демидюк · додано 24.12.2012 18:01

Оксана Самара – молода, енергійна поетка-киянка, яка мене зацікавила умінням наполегливо та з гумором пропагувати свою творчість. Вона активна учасниця та співорганізатор численних літературних заходів, її твори можна знайти на багатьох літературних інтернет-ресурсах та у паперових виданнях. Невдовзі має вийти збірка поезій Оксани – «Дорогосказ», тож про неї ми й поговоримо. Розмова з цією авторкою – одне задоволення, бо ж окрім різнобічної освіти (біолог та кільтуролог), в її особистості поєднується інтенсивна емоційність, бурхливість та здатність до вироблення логічних стратегій, чудова іронія та самоіронія.


Оксано, коли ти вперше усвідомила себе поетом?

Коли дізналася, що за вірші (як і за інші творчості) це суспільство видає різні пундики. І якщо своїми поетичними талантами розумно розпорядитися, можна суттєво полегшити собі життя. Але для цього треба упевнено всім говорити, що ти – творча особистість, а не хвіст собачий. А то ж не повірять. І от коли довго це різним людям говориш, зрештою і усвідомлення підтягується. Зі мною це сталося в 12 років, коли я побачила щирий захват на обличчях батьків – це ж треба, їхнє дитя – вундеркінд! Це ж як неслабо тепер можна перед друзями хизуватися. «Ага!» – подумала я, – «А от і пундики підвезли!»

Ти часто усміхаєшся, але побутує думка, що поет мусить бути або нещасливо закоханим, щоби йому писалися вірші, або меланхолійно задуманим, чи драматично враженим чимось… Я так розумію, що усе це не про тебе – ти життєрадісна й оптимістична. Невже будучи такою можна писати вірші?

А я і є драматично вражена, це нервовий сміх.
Насправді, вірші можна писати у будь-якому стані, головне – вірити, що це потрібно. Тобі, людству, сусіду, хоч комусь. Є така штука в голові, зветься мотивація. На практиці означає нестримний потяг щось робити, щоб досягти значимої для індивіда мети. Вона спрямовує всю нашу діяльність, від одягання шкарпеток до будівництва Великого китайського муру. Якщо є мотивація – є діяльність, нема – все, людина сидить, курить бамбук. В якому стані людину мотивація накриє, в такому вона і творить.
І якщо вона творить достатньо успішно, згодом у неї хтось бере інтерв’ю, і вона так розслаблено оповідає: «Як мені прийшов цей образ? Ну знаєте… я тоді був закоханий/замислений/під враженням… (потрібне підкреслити), і мене осяяло…»
Але насправді все інакше: людині закортіло соціальних пундиків – і виникла мотивація. Є попит – є пропозиція: людина в пошуку ідеї оглядає оточуюче середовище, і бачить… ну, щось бачить, в чому вона там живе. Описує (під прагненням пундиків у більшості це добре виходить), закурює бамбук і починає чекати на інтерв’ю – постфактум вони суттєво прикрашають нашу дійсність.

Ти емоційна та активна людина. Коли тобі пишуться вірші – у спокої та тиші, чи у вирі емоцій?

Це питання із прихованою відповіддю? Як і кожна людина, я така багатогранна, така загадкова… Усяке буває. Але у вирі емоцій я частіше трощу меблі, ніж штампую ямби.

Ти активно рекламуєш свою майбутню збірку «Дорогосказ». Чи не складно тобі бути самій собі менеджером?

Ой складно! На дивані лежати легше. Тільки збірки від цього чомусь не з’являються.
Давайте підемо від протилежного: якщо я можу бути менеджером для інших (і навіть для цілих фестивалів), чому я маю відмовляти у цій послузі самій собі? До речі, інформацію про мою збірку ви можете знайти тут: http://www.facebook.com/groups/dorogoSKAZ/ і тут: http://vk.com/dorogoskaz.

На твою думку, що потрібно аби зацікавити читача своєю творчістю?

Для початку – власне творчість. Але це не головне. Найкраща, найщиріша творча енергія із авторської шухляди не вскочить у читачеву голову. Яскравий приклад: Мігель Сервантес перелічив понад 200 сучасних йому письменників у іронічному творі «Подорож на Парнас». І де вони тепер?
Зараз пише кожен другий, видається кожен п’ятий. Читач – рідкісний, балуваний звір. Скоро вже виникне така професія – читач. (Це як у Аркадия і Бориса Стругацьких, у їхньому творі "Сказка о Тройке, старый журнальный вариант": "У них там очень много поэтов, - объяснил я. - все пишут стихи, и каждый поэт, естественно, хочет иметь своего читателя. Читатель же - существо неорганизованное, он этой простой вещи не понимает. Он с удовольствием читает хорошие стихи, и даже заучивает их наизусть, а плохие и знать не желает. Создается ситуация несправедливости, неравенства, а поскольку жители там очень деликатные и стремятся, чтобы всем хорошо было, создана специальная профессия - читатель. Один специализируется по ямбу, другие по хорею, а Константин Константинович – крупный специалист по амфибрахию и осваивает сейчас александрийский стих, приобретает вторую специальность. Цех это, естественно, вредный, и читателям полагается не только усиленное питание, но частые краткосрочные отпуска").
Як не похабно це звучить, потрібна реклама. Спочатку – творчість, потім – реклама. Втім, можна навпаки, адже добра реклама – також творчість. Потрібно бути із читачем, говорити про потрібні й цікаві йому речі. І – ні, це не популізм. Це уміння бути доречним і слідувати читацьким запитам, а відтак – викликам часу. Це – актуальність.


Розкажи в чому буде особливість твоєї майбутньої збірки.

Я б хотіла створити історію подорожі (в широкому розумінні цього слова). Великої Дороги для кожного. Зараз тривають перемовини із художником, готовим втілити візуальну частину проекту – історію подорожі, створену навколо неозвученого сюжету. Цей сюжет прихований між рядків моїх творів. Поетична частина оповість про дорогу земну і небесну, про піски та ріки, про все бачене і нечуте. Отак.

Що для тебе поезія?

Частина тіла.

Хто з поетів класиків та сучасників тобі найбільш близький?

Леся Українка. Ото феміністка!

Ти за фахом біолог і культуролог. Розкажи, будь ласка, більше про свої фахові зацікавлення.

Як біолог я займалася поведінкою тварин. В минулому часі – бо зараз я взяла творчу перерву. Останнє місце роботи – Київський зоопарк – залишив у мене стійкий присмак Кафки… А там були цікаві проекти: невротична поведінка тварин та критерії її виявлення. Охочі та озброєні словником можуть прочитати мою статтю про поведінку нервової мавпочки http://www.izan.kiev.ua/rmd/KMDZ12-abstr.pdf (стор. 30).
Як культуролог я зацікавлена в семіотиці загалом та в Світовому дереві зокрема. В мене жевріє недописана дисертація про вишивку на рушниках Середньої Наддніпрянщини. Також можу цікаво й кваліфіковано розповідати про первісну магію, її візуальне представлення та ритуальні артефакти. Маю надію, що цей недиференційований шмат інформації виллється в читабельну книгу найближчим часом.

Про що ти мрієш?

Звісно, про Нобелівську премію. Хочу бабла! Це ж найвищий щабель визнання – коли люди готові поділитися із тобою найдорожчим – своїм життєвим ресурсом.

Чи можеш собі уявити, що колись настане такий час, коли уже не писатимеш віршів? І якщо це станеться, то як ти це сприймеш?

Ну, тоді я писатиму щось інше. Або малюватиму. Вишиватиму хрестиком. До речі, ви бачили мої роботи із вовни?

Не бачила, сподіваюсь матиму нагоду побачити й розповісти про це нашим читачам :)

Щоб залишати коментарі, необхідно авторизуватись.