Надія Гербіш: «З кожним днем стаю щасливішою» в блозі Літературне життя · від Лілія Демидюк · додано 01.12.2012 19:57

Не кожна людина може щиро сказати такі слова. Більшості з нас часом здається, що для щастя чогось та й не вистачає. Зрештою, майже уся художня література прямо чи опосередковано розвиває саме цю тему – відчуття гострої потреби у щасливому затишку та не завжди успішні його пошуки. Навіть якщо твір завершується щасливо, часто він сповнений болісних випробувань, драматичних перипетій та виснажливої буденності. Надія Гербіш у своїй книзі «Теплі історії до кави» показала, що може бути інакше. І справа не в тому, що вона створює затишні, милі, оптимістичні оповідання. А в тому, що вона пропонує інше розуміння літератури за настроєм, одна з її героїнь каже: «не могла заснути, виходила в коридор і перечитувала Кафку. І знаєш, що я подумала? Може, він і передбачив наше теперішнє, а ось кінцівку вигадав – бо наша була надто гепі-ендова, і він подумав, що то применшить літературну цінність його твору. Ось і приписав щось страхітливе. А в нас усе буде добре, розумієш?». Я вирішила розпитати авторку про джерела її життєствердного світогляду та про інші приємності, які є у її книзі.

Надю, твоя книга популярна серед читачів. Як гадаєш – чому?

Складно сказати. Думаю, основну роль відіграє щирість...

Але ж не думаю, що менш популярні автори книжок, були менш щирими у письмі. Мабуть, є ще якийсь секрет?

Так, згідна з тобою... Але розгадати секрет популярності мені складно... Маю лише здогадки: мені пощастило з дизайнеркою; історії несуть надію та оптимізм; "сумної", хардкорної літератури вже є чимало, а це – певна альтернатива... Якось так, напевне.

Коли читаєш «Теплі історії до кави», складається враження, що колись давно авторці було сумно, але вона навчилась (саме навчилась) бути щасливою, оточувати себе затишком і в такий спосіб долати будь-який сум. Чи справді це так?

Я навчилася розуміти, що справжнє щастя не залежить від зовнішніх обставин. У моєму житті було і є багато радості, але воно не позбавлене смутку, так. Наприклад, я росла без тата – і це, мабуть, було найбільш болісним і складним переживанням, особливо в підлітковому віці. Але цей біль теж багато чого мене навчив. Болючий досвід сам по собі не визначає нас і формує лише настільки, наскільки ми йому це дозволяємо. Поруч із відсутністю тата в мене були (і є) чудесна мама й абсолютно казкове, сповнене пригод і радості дитинство та юність. А вже остання принесла мені чудового чоловіка, чия любов відігріла залишки холоду. Але рани зцілювала не вона. Знову ж таки, я не вірю, що зовнішні, людські чинники можуть впливати на внутрішнє щастя людини.

Як ти ставишся до критичних відгуків про "Теплі історії до кави"?

Я завжди вдячна за критику – якщо вона конструктивна. Переважно так і є. Що цікаво, сьогодні якраз зі студентами говорили про критику й те, як реагувати на неї. Щоби вона будувала, шліфувала й не завдавала шкоди. І про те, що коли немає критики – успіх не підтверджений. Бо часто успіх – це коли йдеш "проти шерсті".

Мені неприємно, коли плутають факти й кидають брудні натяки – прямі заяви можна легко спростувати, а натяки кожен трактує, як йому хочеться. Але, з іншого боку, я очікувала цього – бо коли є певні досягнення, критика буде завжди. Це цілком нормально, природно.

Пригадую, як колись читала статтю про Анну Гавальду. Там були слова, що її книжки мають водночас шалений успіх і отримують шалений шквал критики. По-дитячому подумалося, що це так гарно! Писати для людей, яких турбують не стільки літературні нюанси, скільки зміст, настрій, сутність. Але тоді я й мріяти не могла, що мою книжку чекатиме популярність))). Донедавна негативної критики практично не було. І коли вона почала з'являтися, у мені зажевріла непоясненна радість. Сподіваюся, що критика мене відшліфує, я зможу писати краще, але не розгублю найважливішого - зв'язку з читачем, якому не байдуже. До речі, цікаво те, що чим більше зауваг, тим більше теплих листів надходить мені на скриньку... Це гріє і надихає – хороший такий синтез :-)

Твоя книга має чудову інформаційну підтримку, хто допоміг тобі організувати все це?

Що цікаво, ніхто особливо не допомагав. Перед виходом видавець сказав, що подарує паперову книжку кожному журналісту, який прочитає електронну версію й напише свою рецензію (будь-якого характеру) до Форуму. Тоді написали кілька людей, до десяти. Приїхала тернопільська знімальна група 1+1 – це було для мене великою несподіванкою, та й для видавця теж. До речі, ця зустріч подарувала мені чудових подруг, журналістку Світлану та її доню Таню :). Тепер, коли ми потоваришували, навряд чи вони знімуть колись про мене сюжет))). Але я не шкодую, бо їхня дружба значно більше важить для мене.

А чи не виникало у тебе бажання видати "Теплі історії" в якомусь іншому видавництві, а не в тому де сама працювала головним редактором україномовних проектів? Бо ж наче видавництво "Брайт Стар паблішинг" не спеціалізується на художніх виданнях...

На той момент, коли я пропонувала ідею видавцеві, я там взагалі ніким не працювала :). Уже згодом я почала займатися деякими проектами, добирати перекладачів і редакторів. Зараз я тим не займаюся – почала викладати в коледжі, активніше писати. Тож просто не встигаю. Але перекладаю для цього видавництва.

На художній літературі це видавництво не спеціалізується. Я взагалі боялася комусь давати той рукопис, ділитися ідеями. Але саме цей видавець взяв мене працювати перекладачкою, коли мені було вісімнадцять років. Саме там я переклала 2 перші книжки. Тож у нього вже був досвід ризикування зі мною)

Як ти ставишся до таких визначень твоїх історій як "дівоче письмо", "масова література"?

Не скажу, що мені це лестить. Я не люблю "попси". Але, з іншого боку, я ж справді пишу для дівчаток і жінок, для багатьох і різних. Тож, мабуть, неприємні відчуття від таких висловів у мене виникають тому, що я сприймаю їх доволі стереотипно. Правда, масову літературу навіть Вікіпедія характеризує як розважальну, типові ознаки якої — пригодницький або звульгаризований романтичний сюжет, який має зовнішню напружену динаміку. У моїх текстах нічого з того немає.

До тебе надходить багато читацьких відгуків. Здогадуюсь, що це, здебільшого жінки. А що пишуть чоловіки?

Листи від чоловіків щоразу дуже дивують – приємно. Там менше епітетів, але багато практичної мудрості. Один отець, наприклад, написав, як використовував на проповіді мої історії – і це було так зворушливо!

У твоїй книзі є слова, що людині для щастя достатньо Бога. Як ти дійшла до такого висновку?

З усвідомлення, що без Нього будь-яке щастя буде не повним. А Його присутність у житті приносить благословення. Я певна того, що і моя щаслива сім’я, і чудові друзі, й натхненна робота – усе це Його дарунки, і аж ніяк не моя заслуга.

Скажи, будь ласка, чесно-чесно: ти цілком щаслива людина?

Абсолютно. І з кожним днем стаю щасливішою – незалежно від зовнішніх обставин. Хоча, цікаве спостереження: внутрішнє щастя стає якимось наче магнітом для зовнішніх приводів для радості.

Запитаю тебе твоїми ж рядками: «А хоч за чимось ти жалкуєш, хоч щось є у твоєму житті погане? Ну не буває, щоби все так добре…»

Звісно, жалкую. Я люблю свій шалений ритм життя і роботи, але інколи мені бракує часу на посиденьки, спокійний час для читання і ще якісь радощі. Хоча стараюся щодня знайти як мінімум півгодини на цей спокій, внутрішнє втишення, смачні розмову-напій-книжку-страву-прогулянку. А ще є багато нездійснених поки мрій. І зовні може виглядати, що не все добре. Що інколи бракує елементарних зручностей чи ще якогось дріб’язку (чи не дріб’язку). Але я усвідомлюю, що здійснення деяких мрій абсолютно непринципове й не переймаюся тим. А є ті, які неодмінно здійсняться. Наприклад, я мрію про багатодітну родину й великий власний дім поближче до природи. І можливість мандрувати частіше й не залежати від усіляких дедлайнів. Напевне, у мене дещо зміщене світосприйняття: у моєму внутрішньому світі все це вже є. А в матеріальному з’явиться тоді, коли Великий Режисер вважатиме за потрібне. Тож я не відчуваю щему всередині за нездійсненними мріями. А на якісь незручності принаймні стараюся не зважати. А якісь (типу непривітних, нечемних пасажирів щоранкової маршрутки) вважаю за інструмент для виховання смирення.

У книзі багато йдеться про любов. Хто навчив тебе любити?

Ох, на щастя, таких людей у моєму житті є й було пребагато. І не лише людей :).

Розглядаючи твої фотоілюстрації до книги в мене склалось враження, що у тебе велика колекція горнят – з гарним оздобленням, глиняних ручної роботи, у плетених «светриках». Напевне, кожне горня має свою історію?

Більшість – так. І більшість – подарунки близьких людей. Серед горнят є одне, яке мама подарувала мені, коли я була маленькою дівчинкою. Воно стільки мандрувало зі мною, переїжджало з дому до дому, навіть падало, але досі неушкоджене. Там написано "Люблю маму. Мама обіймає" :-)

Ти справді понад усі напої любиш каву, а понад усі ласощі шоколад?

Шоколад – так, каву – ні. Не менше люблю чаї.

Ти описуєш у книзі багато рецептів приготування кави й стає очевидно, що кава для тебе не просто кава. Розкажи, будь ласка, що означає для тебе кава заварна, кава розчинна, кава з прянощами.

Кава в принципі для мене – то концепція. П’ю лише заварну, розчинна – це поспіх, а інколи й неповага до себе. Кава з прянощами – моя кавова королева.

Окрім кави та шоколаду, у твоїх історіях є ще багато страв і помітне гурманське захоплення ними. Що для тебе їжа?

Такі потрібні калорії для бурхливої енергії й творчості, але разом з тим і час на «зупинитися», і смак, і культура (люблю кухні різних народів), і вияв любові. Коли хтось готує для тебе – це завжди якось нереально приємно. Готувати для когось теж приємно, але я ще не стала фанаткою цієї справи. Рухаюся в тому напрямку))).

Коли ти починала писати, чи були у тебе кумири, ідеали серед класиків, письменників старшого покоління?

Ой, починала писати в такому глибокому дитинстві, що зараз уже й не згадаю :-) Але у мене весь час була якась письменниця (чи якийсь письменник), який дуже подобався і надихав. Серед них – Шарлотта Бронте, Гаррієт Бічер-Стоу, Толкін, Люїс, Татьяна Кузмінская, Генрік Сенкевич і Елеонор Портер з українських – Іван Багряний.

Чи затишно тобі в сучасному літературному процесі?

Із затишком мені так само, як і з натхненням та щастям – то все йде зсередини, а не зовні. Тож так, затишно. Правда, весь час тяжіння схиляє до дитячої літератури :-) Особливо близькі мені за духом Ярина Брилинська та Віра Ковальова, також Маріанна Кіяновська, Іван Андрусяк, Ліля Лісанкова (поетка), Остап Сливинський. А ще приємно читати Віру Вовк, Марію Матіос, Галину Вдовиченко
Якщо з іноземців – то Дон Міллер, люблю його страшенно!

Твоя книга оповідань має повторювані образи: кава, плетений шалик, домашнє печиво, читання в гамаку, муркотлива кицька, коханий чоловік… Це випадково чи сплановано?

Випадково – не можу не писати про те, що люблю, що оточує. Цікаво, що сама того не помічаю. Мені здається, що я стараюся вводити в тексти якісь нові образи, але, як виявляється, є якісь постійно повторювані ноти…

Чим є для тебе твої «Теплі історії до кави»?

Маленьким дивом :).



Ще інтерв'ю з Надією Гербіш

Щоб залишати коментарі, необхідно авторизуватись.