"Ліхтарі ходять на побачення" – барвиста поезія Катерини Єгорушкіної в блозі Літературне життя · від Лілія Демидюк · додано 28.11.2012 00:25

Коли читаю вірші цієї авторки, то уявляю кольори – радісні, у вигадливих поєднаннях. Не знаю, можливо, це такий арт-терапевтичний ефект від них, бо ж сама Катерина Єгорушкіна – казкотерапевт. Коли вчитуюся глибше в її тексти – почуваюся Алісою, яка потрапила у казковий сад. Так, у кожному вірші Каті, навіть невеличкому, є казковий сюжет, чарівна ниточка, яка поведе уяву читача у казковий світ. Щоб розуміти її поезію, потрібно вміти лише дві речі – відчувати незвичність світу та не боятись фантазувати.

Часто розуміти вірші перешкоджають стереотипи на кшталт "потрібно зрозуміти у тексті те, що заклав у нього автор". Насправді те, що заклав автор, ми розуміємо без слів, тобто відчуваємо, бо поет, насамперед, насичує тексти емоціями, враженнями. Аби їх відчути, потрібно відкинути всі питання: "а що це означає?", "що автор хотів сказати?", "про що тут йдеться?", а залишити собі тільки одне – "а що я відчуваю, читаючи цей вірш?". І ось тоді, коли вже є відповідь на це питання, можна далі йти у глибину чарівного саду і просто насолоджуватись. Нічого дивуватись, що там багато незвичного – для того й існує поезія, аби показати нам світ незвичним, аби принести у нашу буденність незвичні барви. Коли ми навчились насолоджуватись незвичністю, ми починаємо її творити – помічати у різних дрібницях, прочитувати у словах вірша. І коли ми уже не тримаємось за поруччя "а що хотів сказати автор", то підіймаємось не просто нудними і довгими східцями, а біжимо гірською стежкою, спускаємось то вгору, то вниз, даруючи собі чудові краєвиди.

Не бійтесь фантазувати, читаючи вірші, бо ж зустрінете ви у них не кого іншого, а самого себе :).

Добираючи до віршів Катерини Єгорушкіної художнє оформлення, я натрапила на роботи сучасного білоруського художника Леоніда Афремова. Цей митець замість пензлика використовує спеціальний ніж-лопатку – мастихін і результат зачаровує! Його картини випромінюють радісне очікування пригод, мандрівок, що й не дивно, бо сам художник часто подорожує. Але у своїх картинах він зображує не просто місцини, де він побував, він малює те, що там відчув і те, що дофантазував :).

Сподіваюсь, роботи цього художника сприятимуть приємній та захопливій подорожі віршовими рядками Катерини Єгорушкіної.

* * *
я знаю про осінь
все
на дорогах
у мокрому листі
я знаходжу записки від неї
я читаю їх
мовою серця
і відписуюсь
мовою віддиху
я брунькуюсь
посеред осені
і знаю:
вона збереже
мій цвіт
мій плід
моє полум’я
я знаю про осінь
все
бо сама я із жовтня
виросла
із листопада
виповзла
а вересень –
просто чекав
мого першого
подиху

* * *
крила янголів –
з листя осіннього

шурхіт в небі…

* * *
сісти в човен
і поплисти
в листопад
і ти – поряд
вдихаєш
моє волосся
наче останню краплю
осені

* * *
каштан на зупинці кланяється
і кому?
у вікно не бачу
почекайте! дитині кланяється!
а чому?
визбирує листя
а навіщо збирати листя?
для того є мітли і граблі…
щоб не спізнилась зупинка
куди не спізнилась зупинка?
щоб не спізнилась зупинка
з усіма своїми пасажирами
та куди ж вона може спізнитися
якщо всі прийшли завчасно?
щоб не спізнилась на осінь!
а-а-а…

отак і стоять
каштан і дитина –
взаємокланяються

* * *
заварити осінь
на крутому окропі
і розлити
в чаші часу
кожен хто питиме
спиниться
кожен хто питиме
здивується:
чому птахи
відлітають так рано
осідаючи на дно неба?
невже птахи –
це теж чаїнки осені?
чому чай у чаші часу
зачаївся і чекає?..
виходьте
зупинка
"осінь"

* * *
шелестіння птахів
осіннє
шарудіння
хвилин і снів
недосяжні глибини
сині
висновують спів

засоромлене
вереснем листя
кольорами лоскоче
дні
золота моя осінь
і чиста
ніби щойно її
знайшли

* * *
діти і равлики
не поспішають
їхні дні –
як намисто вражень:
кольорове
неоднорідне
незбагненне
нешліфоване

дорослі і серйозні
так прагнуть
ідеалу
що повикидали
всі свої
нешліфовані
намистини
і ходять з мотузками
довкола шиї
плануючи
кожного дня
знайти
довершеність

* * *
я бачила
як ліхтарі
ходять на побачення
вбираються
у крила метеликів
кохаються
світлими плямами
на дротах
малят заколисують –
ліхтаренят замріяних
і варто лише порушити
цю гармонію –
драма
серце ліхтаря
так легко
розбити

* * *
кішкою
дряпала
ніч
вранці
під нігтями
зорі
збирала

* * *
навиворіт безоднею
сонцями навиворіт
до світу свічу
темряву підсвічую
кожному даю
промінь руки
хто перекреслив –
з тим не зможу йти
Творцем відмічена
глибин не міряю
дарую кожному
сонця навиворіт

* * *
коли рівнесенькі
зебри пішохідні
хвилюються
коли місто
збивається з ритму
коли годинники
починають іти
не вперед
а вглиб
коли зірки
мружаться
від земного світла –
я насолоджуюсь
від доторку
твого мізинця

* * *
чуттєвіть –
нагорода
за тіло
душею
сповнене

* * *
бувають люди-трави
і люди-вітри
одні тримаються землі
бережуть дрібні світи
другі спокій свій
розгубили
у польоті без мети
спокій любить землю
земля любить трави
трави ховають плоди
спокійного дозрівання
а вітри шукають слово
на позначення спокою

* * *
сопілка
вітру
мене –
кленовий
листочок –
підносить
високо

* * *
дерева –
це наші
сходи у небо
хтось посадив дерево
інший – погубив дерево
a в когось у душі
нема дерева
і з цим нічого не вдієш
в душу дерево не посадиш
напевно
не всі
прагнуть
н
е
б
а

Інтерв'ю з Катериною Єгорушкіною: "Я не послуговуюсь своїм талантом, щоб примножувати сум у світі"
про казкотерапію

Щоб залишати коментарі, необхідно авторизуватись.