Відірвані хвости ящірок в блозі Літературне життя · від Лілія Демидюк · додано 11.11.2012 01:04

Різні думки існують про поетів, але те, що вони бувають ящірками, чи то ящірки бувають поетами я почула вперше від Олафа Клеменсена. Виявилось, він не пожартував, а продовжував розвивати свою думку: "Вірші – довгі хвости ящірок. Не чіпайте їх пальцями - обережно! Якщо хочете упіймати поета, хапайте його, швидко накривши долонею, але не хапайте його за хвоста – хвіст залишиться у вашій руці, а поет утече в кропиву...Можливо комусь подобаються хвости без ящірок... тоді смикайте їх за хвоста – той сам залишиться у ваших пальцях – такий же живий, як і ящірка... Хоча хвіст це окраса ящірки. У деяких ящірок він складає 2/3 довжини. І тому я не можу дивитись на ящірку без хвоста... Краще з хвостом, довгим, укритим лускою слів, неймовірно рухливим і майже живим..." І що ж ви думаєте - хтось йому повірив? Так. Усі, хто повірів прийшли на літературний захід із серії «Гуманітарний урок біології у вищій школі» — «Відірвані хвости ящірок», який відбувся 2 листопада о 18.00 в бібліотеці Антоновичів НаУКМА. Ящірки-поети - Іван Андрусяк, Олена Максименко, Ірина Шувалова, Оксана Куценко, Мирослав Лаюк, Світлана Богдан, Оксана Самара, Олеся Мамчич та сам Олаф Клеменсен, - миготіли різнокольоровими хвостами-віршами і переконували усіх присутніх у тому, що поетична фауна не менш різноманітна ніж фізична.

Ідейний натхненник вечора - Олаф, зізнався, що запрошував тих авторів, які йому справді асоціюються з тим чи іншим видом ящірок (були там ящірка сибірська і ящірка карпатська, ящірка розумна :), та ще 6 видів ящірок - кожному поету по виду - усіх не запам'ятаєш). Поети-ящірки були різноманітні - бурхливий та щирий І.Андрусяк, медитативно-екзистенційна І.Шувалова, сама-собі-менеджер О.Самара, вкрадливо-лірична Оксана Куценко, філософська Світлана Богдан.

Дехто зі слухачів таки пішов додому з відірваними хвостами ящірок. Про це подбала біолог за фахом, поет за покликанням Оксана Самара. Вона власноруч виготовила з кольорового картону декоративні хвости, до яких ниточками були прикріплені її вірші. Креативно і запам'ятовується. У мене теж є один.

Окрім цікавої концепції вечора я помітила ще одну річ: якась дуже спокійна атмосфера. Чи то стіни Могилянки так впливають, чи то київські поети зі слухачами перебувають у таких втишено-вдумливих стосунках, але мені як львів'янці уже звично, що слухача треба захопити, втримати своїми віршами, а тут... слухачі самі втримувалися, і поети могли читати скільки завгодно і насолоджуватися читанням сповна, і оце їхнє натхненне читання перетікало у нахненне слухання. Можливо, я перебільшую, бо сама також поет, але швидше ні - в мене є інтуїція, а вона не обманює і тільки вона дозволяє відчути поезію, поетичне читання та поетичне слухання..

Фото Олександра Хоменка