Майже усім дорослим хочеться бути дітьми в блозі Літературне життя · від Лілія Демидюк · додано 06.11.2012 20:34

Коли я вперше натрапила на прозу Олафа Клеменсена, то була приємно вражена - давно не читала нічого настільки незвичного. Його вірші також запам'ятовуються сюжетністю та закоріненістю у світ українських чарівних казок. Як виявилось згодом, цей автор ще й хороший організатор: у співпраці з Олесею Мамчич, Світланою Богдан організовує цікаві концептуальні літературні заходи. Чого варті самі їхні назви: "Нотатки на памперсі", "Проза-Дереза", "Відірвані хвости ящірок", "Про Бога пошепки", "Перелякані вірші або поезії з-під дивану" та інші. Тож я вирішила порозмовляти з Олесем Клименком (таке справжнє ім'я та прізвище Олафа Клеменсена), який оригінальний не лише у творчості, а й просто в розмові. Зрештою, справжній письменник завжди оригінальний, не тому, що докладає до цього зусиль, а тому що мислить і живе не так як усі інші.
З творчістю Олафа Клеменсена можна ознайомитись тут.
Розпочнемо з такого банального запитання: навіщо тобі псевдонім?

Моя дружина якось пожартувала, що якби вона знала моє ім’я та прізвище (прізвище вона дізналась у ЗАГСі), то серйозно задумалась би чи одружуватися зі мною. То, звісно, жарт :).
Просто моє прізвище, ім’я, а також прізвище разом з іменем, настільки часто зустрічаються в українській сучасній літературі, що обов’язково повинна була виникнути плутанина. До того ж, традиція псевдонімів у літературі, як на мене, річ дуже добра. Завдяки псевдоніму можна нерідко дізнатися і зрозуміти неймовірно багато, як про автора, так і про епоху, в якій він жив. Наприклад, Леся Українка або Олена Пчілка. Якщо література – інша реальність, то і псевдонім також належить іншій, літературно-мистецькій реальності.

Мабуть, історія виникнення твого псевдоніму цікава, розкажи її будь ласка.

У моїй родині існує легенда, що один із моїх якихось міфічних пращурів був шведом. Є кілька родинних варіантів його біографії, які зовсім, проте, не сходяться між собою. У різних гілках мого роду є свій неймовірно міфічний швед, зі своїм, не схожим на іншого міфічного шведа, тобто себе, життєписом. Можливо, колись, я оброблю і опублікую легенди моєї родини про одного з її першопредків (адже були ще й інші)... Ну а сам псевдонім спершу був паролем у комп’ютері, потім перетворився на електронну пошту (інші варіанти я завжди забував), а вже після цього якось органічно став тим, чим є зараз.

Твої вірші та проза дорослі й дитячі водночас, вірші трохи прозові, а проза трохи поетична. Звідки така суміш і як ти її сам для себе називаєш?

Ніяк не називаю. Не хочу відбирати хліб у професіоналів (маю на увазі літературознавців). Зазвичай, їм це краще вдається. Наклеювати ярлики – то їхня робота. Я ж сам за спеціальністю дипломований мистецтвознавець, і не дуже люблю художників-теоретиків. Зазвичай, вони теоретизують гірше від нас, хоча ніколи із цим не погоджуються.

Стосовно суміші дитячого і дорослого, то я вважаю, що дорослим, майже усім сучасним дорослим, хочеться бути дітьми, повернутися у дитячий Едем, і туга за цим Едемом є у більшості з нас. Але повернутися, звісно, не можна, не можна стати дитиною знову. Багато хто намагається це робити. Ну і я намагаюся також. Хоча дитячу літературу, тобто літературу для дітей, скільки не намагався, мені писати не вдається (може один-два твори чогось варті і все). Діти ж живуть у Едемі. А той, хто живе в Едемі, зрозуміти тугу того, кого туди не пускають, не зможе...

А тепер про мікс прози і поезії. Колись про одного художника, який був іще й співаком, з іронією говорили, що він найкращий художник серед співаків і найкращий співак серед художників. Ну і я, мабуть, хочу бути найкращим поетом серед прозаїків і найкращим прозаїком серед поетів... Я пишу і прозу і вірші. Але дуже часто, коли щось пишу, сам не знаю, що вийде, прозовий уривок чи вірш, тобто я настільки захоплююся творчим процесом, що забуваю, хто я насправді на цей момент.

Ти пишеш казки для дорослих химерні і дуже цікаві. Це тому, що у реальному житті тобі, дорослому, бракує казок, чи тому, що казки тебе переповнюють і ти ділишся ними?

Я думаю, і перше, і друге і третє... четверте, п’яте і шосте, і сьоме...:)

У тебе троє дітей. Які з твоїх казок вони більше люблять – ті, що навмисне для дітей складені, чи ті, що для дорослих?

Моїм дітям більше подобаються казки, які пише моя дружина. А взагалі буває по-різному.

Тобі як творцеві казково-метафоричного світу доводиться жити також і в буденній реальності. Як оце їх поєднувати?

Коли як. Іноді складно. Всім зараз складно...
В деяких речах я сам неймовірний реаліст (я так думаю). До того ж, я вважаю, що речі, які я пишу, насправді неймовірно реалістичні. Просто є великі пласти у нашому житті, які описуються лишень таким чином. Тобто „реалістична” література туди, в ті щілини, не пролазить. Не той калібр. Насправді я пишу про дуже буденні і неймовірно прості речі. Мені не цікаво, як ото деяким, тинятися по світу у пошуках тем. У мене вони всі під боком. Засуну руку до кишені і виймаю кожного разу повну жменю оповідань.

В рамках 19 Форуму видавців у Львові ти організував два заходи «Перелякані вірші з-під дивану» та «Проза-дереза». Розкажи про те, як виникли ідеї таких заходів та які у тебе залишились враження після реалізації цих ідей.

Декілька років хотілося щось організувати на форумі. Я давно не був у Львові. От і знайшов привід з’їздити і заразом показати це місто своїм дітям. Тобто вдалося вполювати одразу кількох зайців: відпочити родиною, пожити у Львові, просвітити дітей, побачити музеї, купити книжки, посидіти у гарних кав’ярнях, яких немає, і ніколи, мабуть, не буде в столиці, поспілкуватися з друзями, організувати читання з письменниками, які за інших умов не завжди можуть потрапити на мої акції в Києві (як, наприклад, Галя Крук), ну і познайомитися з тими, кого знав лишень із творів або мережі (це я про тебе).

Ідеї акцій, які ми проводили на форумі, виникли весною. „Проза-дереза. Авторські казки для дорослих”, як мені видається, органічно витікають з того, що ми з Галею робимо в літературі. Ця акція є своєрідним продовженням інших читань, а саме „Нотаток на памперсі”, деякі автори читали на цій акції саме те, що можна охарактеризувати як авторські казки для дорослих...

„Перелякані вірші або поезії з-під дивану” це поетичні читання про страхи, але все ж таки не депресивні страхи. Ти ж знаєш, сучасне суспільство не любить лузерів. Навіть серед письменників тепер починають поважати заратустр, джеймсів бондів, тарзанів, успішних героїв на війні, у бізнесі та в ліжку, таких собі секс-символів епохи... Я думаю, що письменник, а поет, у першу чергу, це Гамлет, невдаха якоюсь мірою. Проте хотілося зробити акцію ліричною, і знову повторюю, не депресивною. Диван – це місце, куди можна заховатися від страхів – так я трактував цю акцію. У Світлани Богдан була дещо інша думка. Але ми не сперечались. Одразу ж вирішили, що піддивання – місце неймовірної для нашого часу демократії. Богдана Матіяш, взагалі, сказала, що нічого на боїться, адже з Богом не варто нічого боятися, але все одно залізла під наш диван, і виступила саме про це, про відсутність страхів, якщо ти з Богом...

З ким із літераторів ти тісно співпрацюєш в організації заходів і чому саме з ними?

Ну, по перше, це Олеся Мамчич, також Світлана Богдан, Галя Ткачук. Це ті, з ким я разом організовую заходи. З ними просто приємно разом щось робити. До того ж, я неймовірно поважаю їх як людей і захоплююся їхньою творчістю. Більшість акцій я зробив з Олесею Мамчич, декілька зі Світланою і одну з Галею. Автори, яких ми зазвичай запрошуємо на наші читання можуть бути зовсім різні. Це як фарби в живописі – в залежності від того, що хочеш написати, видавлюєш той чи інший колір на палітру. Звісно, письменники не фарби, а люди, але кожен з них, у мене особисто, асоціюється з певним кольором...

Чи плануєш видання своїх творів окремою книгою?

Звісно. У мене підготовані до друку збірка малої прози, а також збірка віршів. Але завжди приємніше щось писати, аніж займатися пошуками видавця... Тим більше, що часу у мене завжди ні на що не вистачає.

Щоб залишати коментарі, необхідно авторизуватись.