Олег Коцарев: "Краще мені твориться після смачної страви" в блозі Літературне життя · від Лілія Демидюк · додано 01.10.2012 22:52

Олег Коцарев - відомий у молодіжних літературних колах поет та письменник. Автор книг поезії «Корокте і довге», «ЦІЛОДОБОВО!» (спільно з Горобчуком і Коробчуком, «Мій перший ніж», «Збіг обставин під Яготином» та збірки оповідань «Неймовірна Історія Правління Хлорофітума Першого». Його вірші найкраще сприймаються на слух, бо автор вміє добре їх читати :), а ще можна цікаво з ним побалакати на різні теми, зокрема про кулінарію як творчість.

Олеже, розпочнемо з того, що ти сам за фахом журналіст, тож і професійна, і творча діяльність – то суцільна писанина. Чи не перешкоджає одне іншому й чи не набридає писати?

Я би не сказав. Навіть навпаки: підтримує своєрідну дисципліну письма, суто технічну форму. Інша справа, що праця втомлює, але втомлює будь-яка праця, не тільки писання, та й від цього об’єктивно нікуди не дінешлся, принаймні в наших умовах. Плюс журналістика (навіть культурна) і

навколожурналістські зайняття – то далеко не найгірший спосіб бачити різні місця, спостерігати різних людей, а це дуже важливо для літератури.

Чи не хочеться тобі зреалізуватись у якійсь іншій сфері – наприклад у кулінарії?

Було би перебільшенням назвати мої кулінарні вправи саморелізацією. Я готую надто обмежене коло відверто елементарних страв. Проте, кажуть, вони в мене виходять вельми смачними, та й роблю їх не без задоволення. Ще інколи думаю, що за певних специфічних обставин я з радістю доглядав би який-небудь сад, маленький, звісно.

Ти часто подорожуєш, тож очевидно, що часто відвідуєш заклади громадського харчування. Якими вони мають бути аби привабити письменника?

Багато моїх колег-письменників, знаю, люблять вишукані та вигадливі кафе чи ресторани, заклади з

історією, з сюжетом і зі стилем. Звісно, це завжди приємно. От, скажімо, цієї весни ми з поеткою й ілюстраторкою Юлею Стахівською зайшли до одного закладу в Кракові – й виявилося, що його знімали в одному польському фільмі, який Юлі свого часу доводилося перекладати. Ясна річ, сиділось і їлося там із подвійним задоволенням. Але разом з тим я дуже прихильно ставлюсь і до простих, соціальних закладів, до дешевих і шумних, не надто чистих «генделиків» на зразок київського «Нефільтрату» на Подолі або «Фролівського», яким воно було раніше. Там часто можна спостергіати забавні, повчальні сценки й забавних персонажів. У «демократичних» закладах – особлива, по-своєму креативна атмосфера для митця.

Письменники люблять спостерігати за людьми і ти, мабуть, теж. Чи доводилось тобі спостерігати за тим, хто як їсть і в такий спосіб дізнаватися щось про людину?

Ну, кажуть іноді, що яка людина в їжі – така вона й у коханні, але озираючися на власний досвід, я з цим твердженням, мабуть, не погоджусь. Хоча якісь очевидні паралелі між поведінкою за столом і поведінкою в житті, звичайно, є: людина, котра їсть дуже неохайно, навряд чи буде дуже чепурною в інших сферах. Ще під час їжі добре видно закритість і відкритість людини, в тому, як вона тримається, наскільки активно пропонує іншим поділитися чи навпаки «гостює» в чужих тарілках. Ну, й той, хто п’є великими частими ковтками – безумовно він скоро нап’ється, і тут почнеться найцікавіше…

Коли опиняєшся на кухні, аби щось приготувати, чи не спадає тобі на думку, що готування страви потребує такого ж натхнення як написання вірша/оповідання/статті?

Принаймні настрій і певний рівень зосередженості точно потрібні. Як і для візиту на ринок чи в магазин, навіть якщо він на відстані десяти хвилин від тебе. От я вже пару місяців не можу зібрати

силу волі та сходити на Житній ринок – просто облом.

На 19 книжковому Форумі у Львові ти серед інших заходів був учасником читання-марафону «INFANT». Цей захід мав показати слухачам дорослих поетів з відгомонами їхнього дитинства. А що у собі письменницького ти пригадуєш з дитинства?

У дитинстві в мене виникали певні письменницькі та «параписьменницькі» потяги. Написав кілька віршів. Більшість із них повністю стерлися з пам’яті, але зберігся один дуже забавний уривок:
Україна, мати рідна,
Ти на захід дуже східна

По-дитячому вичерпно сказано. І не втрачає актуальності. Ще я був намагався якусь прозу писати під різними впливами, наприклад, Гофманового «Кота Мура». Ця ж книжка мене надихнула на створення якихось «журналів», де я щось писав про різні породи котів, про їхню поведінку і психологію, навіть якісь гендерні моменти :). Потім я більше захопився малюванням і музикою, а про літературу й не думав. На щастя, не думав. Бо все, чим я активніше займався в дитинстві, я занехаяв у підлітковому міжчассі, котре в мене чомусь минало особливо сіро й деструктивно. Тож література почала потихеньку «виринати» аж років у 16-17.

Тепер у дорослому поетові/письменнику що залишилось дитячого?

Я би сказав, що залишилась і добре почувається певна інфантильна безпосередність.

Як правило, письменники – солодкоїжки. Чи любиш шоколад і торти так само як у дитинстві?

Люблю, хоча й без фанатизму та психологічнгої чи фізіологічної залежності. В дитинстві моїми улюбленими тортами – їх готувала бабуся – були «Наполеон» і «Київський». За великим рахунком, диспозиція не змінилася.

Коли тобі краще пишеться – на голодний шлунок чи після смачної страви?

Важко сказати. Раніше мені найкраще вигадувалося перед сном, у такий класичний момент напівсвідомого «провалювання». Тепер по-різному, але часто якісь ключові образи приходять або під час прогулянки, або в дорозі. Якщо подумати, і сон, і подорожі все-таки найчастіше відбуваються не зовсім на голодний шлунок, тож будемо вважати, що краще мені твориться після смачної страви.

Якщо говорити про смак життя, то який він для тебе – солодкий, перчений, з гірчинкою?

Салат «Олів’є». В ньому – всього вистачає, від методичного гороху до сентиментального огірка. А те, що комусь не подобається присутність там майонезу – що ж, таке життя.

Щоб залишати коментарі, необхідно авторизуватись.