Володимир Вакуленко: «Мені приємніше залишатись асоціальним, ніж бути рабом нормативів і правил» в блозі Літературне життя · від Лілія Демидюк · додано 24.09.2012 00:31

Після ХІХ книжкового форуму у Львові преса мерехтить статтями про літературу та письменників. Зокрема, одне за іншим видання передруковує у різних варіантах інформацію про присудження Міжнародної літературної премії ім. О.Ульяненка письменнику Вакуленку-К. Володимиру. Перший лауреат цієї премії досить відомий у літературних колах, має численні публікації у літературних виданнях та альманахах, реалізовує себе у поезії, прозі, перекладах, дитячій літературі та організаторській діяльності. З розмови з Володимиром я зрозуміла, що премію ім. О.Ульяненка йому присудили не випадково…


Володимире, скажіть, будь ласка, чим Вам близька життєва та творча позиція-концепція Олеся Ульяненка?

На жаль, про Олеся Ульяненко я вже більше став дізнаватися після того, як він пішов з життя. Тим, хто не в системі, а проти неї, тим пак родом із периферії, мало подають інформації. Не так давно я почав досліджувати життєдіяльність письменника. І на моє глибоке здивування помітив той факт, що майже в усьому наші творчі і життєві шляхи перетинаються. Олесь Ульяненко не був уклінним ніякій системі, говорив усе напряму і не боявся влушпанити правдою в обличчя. Він не був шовіністом, не підтримував тоталітарні ідеології будь-якої влади і насправді не шукав собі слави – він просто хотів бути визнаним. Власне в цьому ми і схожі, та навіть передивляючись його інтерв’ю, спостерігаю те, що у поведінці та рухах також подібні. А дехто з моїх друзів говорить про те, що навіть у пізній прозі я нагадую Олеся Ульяненко. Я стараюся нікого не наслідувати, але певно то поза межами старань.

Одним з критеріїв присудження премії ім. О.Ульяненка є позитивна асоціальність автора. Ви ж людина досить компанійська, часто організовуєте якісь літературні акції. Як виявляється у вашому житті-творчості оця позитивна асоціальність?

Ви певно часто бачите бомжів на вулиці, часом даруєте їм свої копійки, але навряд чи коли задумувались, що в деяких людей такого от асоціального типу ще лишилася душа і що бомжі бувають різних типів. Є ті, котрі здалися і ті, в котрих відібрали. От серед тих, у котрих відібрали ще лишилася жива іскра і навіть влаштувавшись десь у підвалі вони прикрашають своє житло, ремонтують старі речі та і взагалі охоче відгукуються на прохання допомоги. От приблизно те ж саме можна сказати і за літераторів. Є ті, хто порожні, незалежно від зірковости, і, як ви назвали, асоціальні, але порядні. Назвіть тих, хто у сучасній літературі творить не лише для себе, але й дає можливість розкрутитися ще й невизнаним? Правда мало таких? От тому мені набагато приємніше залишатись асоціальним типом і водночас лишатися порядною людиною, ніж бути рабом нормативів і правил підстриженим під моду, щоб називатися інтелігентним письменником. А там дивишся хтось із твоїх друзів, які ще вчора жалілися тобі на те, як важко достукатися до видавця, сьогодні робить презентацію власної книжки. А ти тішишся з того як нібито то твій доробок визнали, адже з твоєї подачі цю людину сьогодні стали чути. І в цьому і є твій успіх, бо під себе гребуть лише голодні кури, яких незабаром засмажать і подадуть на стіл.

Ще одним критерієм є нонконформістська життєва позиція автора. Тут уже береться до уваги не творчість автора, а його діяльність. У чому ваш нонконформізм полягає?

Якось, 25 років тому, я вперше зрозумів значення слова «протест». Мої батьки були за кордоном, а на провінції в ті часи трохи прочинилося вікно в Цивілізацію. Потихеньку провінція ставала неформальною, юним та зеленим вперше, за всю історію СРСР, представився вибір. Кожен обирав ким йому бути. Зараз згадуєш – смішно. Пам’ятаю як розповідав товаришу в автобусі які плакати передали батьки і які записи слухаю. Позаду мене стояв міліціонер і от мені вже шепочуть: «Ти що, то ж заборонені гурти…» Тоді з мене почав формуватися панк, це вже в зрілій свідомості я повністю обґрунтував свою позицію назвавши свою анархію ліберальною, себе анархо-панком і як за правило цитату: «Воля вище за все – ніяких правил!». Я не змінював своєї позиції протягом 25 років, навіть тоді, коли після першого шлюбу трохи стригся під стандарту мавпу. З протестом народжуються, а не стають, як і панками зокрема. І в кожного панка своя окрема позиція. В мене 2-є дітей, тож в першу чергу я для них батько.


В офіційних повідомленнях йдеться про те, що премію присудили за роман «Кладовище сердець». Як гадаєте, чи лише за це?

Серед 12 претендентів на премію не було слабких письменників. Навряд чи. Літературні спільноти, члени з яких були у скляді журі, добре обізнані що я вже зробив для розвитку літератури, і що ще роблю. Тож певно що премію мені присудили за мою нонконформістичну діяльність, а роман то вже йшов як додаток до Лавреатства.

Ваш роман публікувався на сторінках «Кур’єру Кривбасу», чи планується видання окремою книгою?

Так, звичайно планую. Але в «Кур’єрі Кривбасу» він йшов у скороченому варіанті і без 16 частини, а я хочу опублікувати його повністю, але вже під іншою назвою «Інфаркт для ґурманів».

Розкажіть, будь ласка, більше про свій роман…

Мій роман «ІНФАРКТ ДЛЯ ҐУРМАНІВ» я назвав експериментальним романом абсурду, який писав у 2006-2010 рр. Роман складається із 16 монологів (лише в одній частині немає головного героя), і в ньому в кожній частині різні головні герої. Але незважаючи на несхожість побудови сюжетних ліній всіх персонажів, навіть різних соціальних статусів і поглядів, їх об’єднує поміж собою спільна тема всього роману: «Як вижити в цьому суспільстві, коли ти інакший?». Багато чого я додавав із власного досвіду, багато чого я висміював, багато чого і побудовано на основі власних спогадів. В романі легко можна впізнати мене і водночас загубити мене серед тексту. Також я намагався попрацювати з усіма напрямками прози, тож проекспериментував у таких жанрах як детективний, еротичний, психоделічний, фентезі, реалізм, бульварний, пригодницький, соціально-побутовий та ще багато в яких жанрах. Власне я люблю експериментувати в усьому, тому і виникла ідея роману, який не схожий на ті, що вже були надрукованими.

Ви активний у літературі, тож можете розповісти про літературний процес «з середини». Яким він Вам видається?

Процес «з середини»? Гм. Цікаве питання і водночас мені вже знайоме. Сучасна література надто здешевіла, монотонна і неякісна. Особливо обурює те, що саме «виписані» і «дешеві» лізуть в політику. Не розумію і не підтримую цього от. Ти або письменник, або політик. Щось одне. Власне я їх розумію. Письменник, який боїться подальшого розвитку, читача й імовірного дисиденства в майбутньому, плюс незбагаченне життя… Тому й спонукають деяких «зірок» отримати недоторканість і депутатську велику зарплату. Вони не ліпші за тих, хто вже у великій політиці смокче кров з народу. Тож я неодноразово повторюю: «Сучасність варто реформувати, в іншому випадку вона повернеться в минуле». Що треба робити при цьому? Шукати альтернативу, принаймні хоч трохи робити те, що робить такий асоціальний тип, як я. Розвивати молоде, а не ялозити смердючим віхтем по одних і тих самих. Лише тоді ми в спромозі будемо повернути читача. Принаймі у нас є шанс навчити читати наших дітей.

Чого, на вашу думку, бракує сучасному українському письменству?

Думання про майбутнє в літпроцесі, а не створення одноразової літератури купки богемної еліти. Тоді літпроцес зрушить з місця.

Ви пишете поезію, прозу та твори для дітей. Що із цього всього найближче?

Не зовсім справедливо буде сказано те, що дитяча творчість повноцінно моя. Я її пишу в співавторстві з моїм маленьким Віталіком, який просто мене надихає. От він і найближче мені. Бо погані вірші я повикидав, а добрі ви всі бачили. Загалом статус панка, анархіста та ще й дитячого письменника (якось почув від одного друга таке от визначення щодо мене. Дитячий анархо-панк:) ). Якщо Ви мали на увазі, що мені найближче дитяча, чи доросла творчість, то звичайно ж дитяча. Якось від реальности відключаєшся. Це як важкий рок для мене, тілько в іншому спектрі, коли дитина не спить.

Мені подобається вислів О.Лишеги, що «поезія – це не кількість написаних віршів чи виданих збірок, а спосіб життя». Я не питатиму тебе, коли Ви почали писати, а тільки – коли усвідомили себе письменником?

Але ж питаєте:). Писати почав ще у 8 років, але до 34 років вчився писати. Я вже казав, що література для мене є храмом, в який я ходжу молитися часом віршами, часом прозою. Іноді передивляєшся свої тексти і думаєш: «Отакої, і коли я таке написав? В мене і думок таких ніби не було.» А загалом навіть укласти тексти і подати до друку часом так важко.

Що Ви мрієте здійснити у літературі?

Контрлітературний вибух. Українська книга має бути світовим бестселером, а світ має відкрити нас і знати, що окрім Т. Г. Шевченка в сучасності автори також пишуть. І саме «нерозкриті» поки що, невизнані генії і напишуть такого роду бестселера і навіть у Нобелівській премії відбудеться прорив. Вперше буде українець, чи українка, і до того ж юного віку. Я вірю в це, тож постійно в пошуках. Все-таки приємно буде вітати світового автора, якого визнали завдяки тобі:). А я тихенько знову сховаюся непомітно на свою літературну кухню і почну все спочатку, аж поки мене не замінить мій наступник, чи наступниця:)

Щоб залишати коментарі, необхідно авторизуватись.