Альбіна Позднякова: "Я намагалась зробити цю книжку мистецьким об’єктом" в блозі Літературне життя · від Лілія Демидюк · додано 17.07.2012 23:49

Альбіну Позднякову у літературних колах знають як організаторку літературно-мистецького фестивалю «наЛІТ»-2006 та -2007, літературної складової «Пожежна драбина» в рамках фестивалю аматорського театрального мистецтва «Драбина» (обидві події відбувались у Львові). Також вона стала співупорядником квір-антології «120 сторінок Содому», окрім того Альбіна самобутня поетка, прозаїк, перекладач. Лауреат фестивалю «Екоарт» (Донецьк, 2007). Переможець конкурсу «Гранослов» (2007). Посіла 3 місце у конкурсі «Смолоскип» (2008) за роман «По той бік ковдри». Цього року вийшла друком її перша збірка поезій "Тяжіння", що стало приводом до інтерв'ю з авторкою.

Альбіно, ти уже давно активна у літературі, чому лише зараз вийшла друком твоя перша збірка поезій?

Так склалося. Моя збірка якимось дивовижним чином весь час переносилася. Мені мали її видати ще 2008-го року як лауретці конкурсу «Гранослов», але саме тоді скінчилось фінансування, і книги молодих письменників перестали видаватися. Потім я вже сама шукала видавця, і водночас складала собі тексти, писала нові, і відповідно книжка змінювалася. Чи то змінювалися книжки. І врешті я дозріла до того, щоби самій стати видавцем і самотужки видати свою книгу. Може, тепер уже трохи запізно на першу, але так уже трапилося. Формально вона таки перша.

Ти назвала свою книгу «Тяжіння». Тяжіння до чого, або до кого є у ній провідним?

Тут є кілька тяжінь, якщо можна так висловитися. У кожному розділі книги акценти на іншому. Це тяжіння як вагітність, яке прочитується з обкладинки, тяжіння як притягання до коханої людини і до землі, до місця, де кожен з нас був народжений, а також до своїх предків. Земне тяжіння, до речі, притягує вірші донизу на кожній сторінці і зумовлює таке трошки незвичне форматування. А ще я забула в переліку потяг до шитва, позначений мереживом на обкладинці. Це притягання, зшивання, прив’язування — одним словом, копітка жіноча праця, яка сполучає живе і мертве, майбутнє і минуле.

Ця твоя збірка є хорошим зразком суто жіночої поезії. А чи є в тебе уже відгуки про те як її сприймають чоловіки?

Чоловіки сприймають непогано. Вони не гірше за жінок можуть вникати в поетичні тексти, тому я б не називала цю книжку призначеною виключно для жінок. Тексти про історію, про вагітність і про закоханість на чоловіків також діють. Слухачі на презентаціях у своїх питаннях акцентували увагу на образності, структурі книги (поєднанні в ній раціонального та ірраціонального), відзаначали інтимніть поезій. В одному з чоловічих відгуків я прочитала, що ««Тяжіння» — це збірка поезій, яку можна дати почитати своїй дівчині разом із диском «Blonde Redhead» або «Florence and the Machine»».

У анотації до збірки сказано, що вона схожа на кошик для шиття. Обкладинка збірки оздоблена мереживом. Що це символізує?

У цій книжці багато образів, пов’язаних із шиттям: там трапляються різні тканини, клубки, нитки, особливо в останньому розділі, який писався мені паралельно із прозою, головною героїнею якої була кравчиня. Пишучи, я навчилася плести гачком, зацікавилася хендмейдом, тому й вигадала прикрасити книжку мереживом. Як на мене воно туди дуже пасує, додає жіночності. А ще мені просто хотілося, щоб книга була чимось більшим, ніж сума текстів, які зараз частіше за все читаємо з моніторів комп’ютерів та екранів електронних читалок. Я намагалась зробити цю книжку мистецьким об’єктом, свого роду артбуком.


А ще у анотації сказано, «ця книга віршів схожа на коробку старих м’яких іграшок». Ти пропонуєш читачеві повернення у дитинство?

Я пропоную поринути у дитинство по спогади про своїх родичів, про свою сім’ю. Щоб читач міг собі подумати, як вишивала чи плела його бабуся, як бавила онуків і ким насправді була. З дитячих речей мені хочеться вивудити історії родичів, яких, можливо, уже немає. Речі розповідають дуже багато: рушники, машинка зінґера, вервиці, на яких рідні молилися і ще багато-багато іншого. Усе це частина нас.

У твоїй поезії є багато смакових образів та асоціацій, наскільки повно вони відображаються у цій збірці?

Я б не сказала, що в цій книзі багато смакових образів. Значно більше буде в наступній, де будуть зібрані вірші про різні страви. Тут лише поодинокі метафори, пов’язані з їжею, подекуди — кава й чай, які радше створюють атмосферу, додають затишку. Важливим образом тут є хіба що яблуко, яке символізує зародок; тягар, те, що впало колись Н’ютону на голову, і плід, який з’їсться, перемелеться в соціумі.

В ній яблуко для святкового пирога,
Бо небо впивається в землю деревом.
Хай би хоч бог якийсь їй допомагав
Не викотити завчасу на дерен...

Коли пишеш вірші ти над ними пануєш, чи вони над тобою?

Мені віриться, що вони. Принаймні провокувати їхню появу я не вмію, та й редагувати практично не виходить, бо вони пишуться на одному диханні, і потім майже усі виправлення звучать мені неправильно. Навіть наголоси часом проставляю, бо іноді заримується з неправильним наголосом і змінити годі, бо все звучить як слід тільки так.

Хто подбав про художнє оформлення збірки «Тяжіння»?

Версткою і дизайном займався Стронґовський, ілюструвала російська художниця Софья Бєстужева, а мереживо клеїла і на деякі примірники навіть вручну плела я сама. Я довго шукала оформлювача для цієї книжки. Хотілося чорно-білої графіки з великою кількістю дрібних деталей. І якось я натрапила в Інтрнеті на роботи Софьї. Вони мені дуже сподобалися, я їй написала листа і запропонувала співпрацю, тільки виринуло одне «але»: Софья живе в Москві і зовсім не знає української мови. Тому я перекладала для неї тексти, виписувала ключові образи, розповідала, як мені бачаться ілюстрації. Це був тривалий і дуже цікавий процес, і результатом я дуже задоволена. Та ще на додачу до ілюстрацій я зробила собі добірку римованих російських перекладів.


Чи можеш порівняти слухацьку аудиторію тих міст, у яких провела презентації? У якому з них твоя поезія сприймалася найкраще?

Я презентувала книгу «Тяжіння» у Львові, Києві, Вінниці, Тернополі та Івано-Франківську. Наразі найкраще мені читалося в Києві. Там була тепла аудиторія, приносили квіти, просили автографи, обмінювалися контактними даними. А взагалі у всіх містах презентації вийшли приємними і затишними. Було не дуже людно, бо зараз літо й сезон відпусток, але приходили саме ті слухачі, яким було цікаво. Скрізь було багато питань і від деяких слухачів уже маю листи з відгуками про книжку та їхніми віршами.

Чи уже маєш у планах видання наступної книги?

Так, наступна книга у видавництві «artarea» буде дитячою. Це будуть «Поезії рудої киці» киянки Аліни Артюх.

Щоб залишати коментарі, необхідно авторизуватись.