Сергій Осока: "Нормальні вірші пишуться на попелищі кохання" в блозі Літературне життя · від Лілія Демидюк · додано 25.06.2012 00:24

Уже стала звичною думка, що поезія існує лише для вибраних. Хтось уміє її бачити, а хтось уміє її ословлювати. Тих, хто уміє її читати не набагато більше від попередніх. Тому більшості людей здається, що між ними і поетами надзвичайно велика світовідчуттєва відстань. Іноді це й справді так, але коли спілкуюсь з поетами відчуваю, що вони якраз ті, ким є кожна людина десь глибоко всередині, настільки глибоко, що може й сама не знати, що там у неї на глибині. Але як писав Іван Франко, поети це ті, хто вміє видобувати свої глибинні враження на поверхню. Тому навіть звичайне спілкування з поетом стає незвичайним - воно примушує зазирнути у себе. У цьому я ще раз переконалася коли розмовляла з Сергієм Осокою - молодим поетом з Полтавщини. У 2000 році він став переможцем Міжнародного літературного конкурсу "Гранослов", 2002 року вийшла друком збірка поезій "Сьома сніжинка січня", поезію та прозу публікував у різних виданнях (детально з творчістю Сергія Осоки можна ознайомитися тут: http://osoka80.blogspot.com/). Також перекладає з іспанської поезію Федеріко Гарсії Лорки.

Сергію, ти пишеш уже більше десяти років. Як ти ставишся до своїх давніх віршів? Чи вважаєш ти їх гіршими за тепершні?

Я не вважаю їх гіршими. Так не можу сказати. В них було більше мимовільності, прозорості, якоїсь надлегкої необов'язковості. А зараз пишеш - кожне слово таке важке і знаходиться ну так уже на своєму місці, що хоч вовком вий.

Якби ти міг не бути поетом, ти вважав би це за краще?

Не думаю. Це було б легше, простіше, але не краще. Ну як би то було - прожила душа свої скількись там років, проспала, і жодного разу не прокинулась? Я не з тих, хто шукає сенс, я з тих, хто шукає емоції. А вірші дають багато емоцій.

До речі, схожий до твоєї думки про поезію як пробудження, є вірш М.Воробйова "Що є життя, що в ньому треба спати". А що робити душам непоетів? Чи вони сплять і ніколи не прокидаються, чи у них інше пробудження?

Ну є й такі, що не прокидаються. А що робити? Та мабуть відповідь буде банальна - шукати себе, і життя присвятити цьому пошуку. Але хіба ж то легко...

Ти почав шукати себе коли усвідомив цю потребу, чи то вийшло само собою?

Я якось не закцентувався на цьому моменті.)))))

А зараз ти маєш впевненість, що знайшов себе?

Та, звичайно, ні! І не дай Боже мати її колись, цю впевненість. Впевнена людина не має потреби хвилюватися, намагатися пережити щось наново. А мені ці хвилювання поки що дуже потрібні.

У тебе бувають періоди, коли ти не пишеш віршів, іноді це навіть цілий рік. А як тоді - із хвилюванням, емоціями, пошуком себе?

Ну я ж не можу абсолютно весь час хвилюватися. Треба ж і відпочивати від цього. А насправді я дуже ледачий. Часто впадаю в анабіоз. Вірші з'являються тільки якимись напливами, періодами. Іноді такий наплив може тривати три дні, іноді три місяці. По-різному.

Дуже банальне питання: чи справді більше і краще пишеться, коли закоханий?

Ні, абсолютно ні. Коли закоханий, пишуться банальності і милі дурниці. А нормальні вірші пишуться вже на попелищі того кохання. Принаймні, в мене так завжди було.

Може ти закохуєшся, щоби згодом писати вірші?

Ні. Не можу так сказати. Закохуюсь, щоб закохатись. А писати вірші – то вже потім, і якщо вийде.

Чи можеш собі уявити час, коли ти не писатимеш віршів зовсім?

Мені страшно про таке думати, і я не думаю. Не уявляю.

Я так розумію, що поезія - то найцінніше, що у тебе є. Чи не так?

Я не дуже люблю останнім часом говорити надто голосно. Краще – стиха, півголосом:)

Тобто ти притримуєшся думки, що про найдорожче не кричать, а довірливо розповідають вибраним?

Я не можу сказати, що поезія – це найдорожче. Я не думаю в такий спосіб про це, не кладу її на терези разом з любов'ю, чи захватом, чи ще чимось. Мені здається, що то надто тонка матерія, щоб отак запросто про неї говорити. Не наважуюсь говорити про це, саме не наважуюсь.

А чи хвилює тебе питання популярності твоїх віршів?

Це насправді складне питання. І тут важко не лукавити. Звичайно, хвилює. Але популярність – це така цікава категорія, що її неодмінно треба розглядати з двох площин: сьогочасної і позачасної. І я для себе вже досить давно вивів таку формулу: якщо я не знаю, як будуть оцінені мої тексти у площині позачасній, то хіба мені не байдуже, що про них думають сьогодні? Гарна формула, допомагає))

Ти відчуваєш світ дуже поетично-гостро, з долею трагізму, яка не оминає, мабуть, жодного істинного поета. Але як з цим усім жити в побуті? У щоденному житті, на роботі?

Важкувато. У мене свого часу були і манії переслідування, й ідеї фікс, і ще багато всяких неприємних речей. Робота ж насправді рятує. Я працюю у сфері реклами - там, де гроші, договори і т д. Моя робота не забирає в мене моїх емоцій, і я можу вільно витрачати їх на творчість. А от коли я працював декілька років журналістом, я взагалі не писав у ті роки.

Мирослав Дочинець теж якось сказав, що журналістика висушує, а літературна творчість оживлює. Тобі твоя поезія приносить відсвіження?

Я би сказав, що мені поезія приносить повернення, таке от собі навертання в часи, які я вважаю для себе золотими. Я ж ретроград насправді, і живу минулим.

Щоб залишати коментарі, необхідно авторизуватись.