«Перемога середньостатистичної жінки-українки». Презентація роману Перспектива дорівнює нулю» Софії Дністрової в блозі Літературне життя · від Лілія Демидюк · додано 29.05.2012 22:39

11 травня 2012 року у приміщенні львівського Музею етнографії та художнього промислу
Інституту народознавства НАН України відбулась презентація роману Софії Дністрової «Перспектива дорівнює нулю». Це дебютна книга авторки. Уривки твору друкувались у літературно-мистецькому виданні «Грона» та у «Гуманістичному віснику» і наприкінці минулого року вийшов друком цілісний текст.

Як сказала сама авторка, в основі роману – реальна життєва історія жінки, з якою Софія Дністрова випадково познайомилась на одній зі старовинних вулиць Львова. Ця жінка стала жертвою квартирного шахрайства, своєрідною полонянкою одеського злочинного угруповання.

Як їй вдалося визволитися та опинитися у Львові – читач зможе дізнатися зі сторінок роману, в якому ця реальна історія поєдналася із життєвими спостереженнями та узагальненнями авторки. Любомир Сеник у післямові до книги написав: «філософський сенс роману – проблема вибору – реалізується через ґрунтовне, вмотивоване життєвими ситуаціями, обрання єдиного шляху – не галасливого протесту, а «тихого», продуманого до кінця чину». Тож насправді перспектива не дорівнює нулю для головної героїні твору, назва роману швидше як застереження для суспільства, яке дозволяє, щоби у ньому відбувалися злочинні явища.


На презентації книги письменник, літературознавець Любомир Сеник поділився міркуваннями, на які наштовхнув його роман Софії Дністрової: «Книга актуальна своєю постановкою проблеми, яку кожен має вирішувати сам, і від цього зміниться суспільне життя. (…) Я дискутую з тим, що «перспектива дорівнює нулю», бо так як завершується роман – це вже не нуль, це перемога середньостатистичної жінки-українки над її ситуацією».


Варто зазначити, що книга насамперед буде цікава широкому колу читачів, тобто оцьому середньостатистичному прошарку. Роман написаний у стилі реалізму, чи то краще сказати, неореалізму, і якихось стилістичних чи характеротворчих відкриттів авторка не робить. Вона пише про те, що знає і так як думає, і саме така література може виявитися близькою людині, що не натренувала свої читацькі вміння на творах модерну та постмодерну. Авторка не вдається до хитрощів філософії та естетики, і не дає читачеві можливості посмакувати вишуканим стилем твору. Натомість вона дає розгорнуту історію з багатьма реальними прототипами, що для людей, які люблять читати «про життя» дуже важливо. Зрештою, деталі фізичних та психологічних знущань, змалювання кримінального середовища, описи перебування у психіатричній лікарні додають творові певного драйву і ставлять його у ряд конкурентноспроможних із телесеріалами творів. Олесь Дудин, поет та перекладач, на презентації поділився враженнями про книгу: «Є сторінки в цьому романі, які з тонким психологізмом змальовують перебування людини у психлікарні. Читаючи їх я був вражений».


Марія Якубовська, львівська письменниця, сказала, що було б добре, аби цей твір прочитали якнайбільше українців. Якщо врахувати думку О.Дудина: «Ця книга показує, що людина, яка має тверді переконання, не хоче бути рабом в цьому суспільстві», то дійсно можна зробити висновок, що прочитання книги було би корисним для тих, хто звик вважати літературу чимось захмарно непотрібним (а таких більшість). Це прочитання переконало б, що сучасний український роман буває зрозумілий та доступний за змістом, і актуальний наче стаття у щоденній газеті.

Коментарі

  • віктор · 27.05.2015 19:20 · #

    Привіт Сидонія

Щоб залишати коментарі, необхідно авторизуватись.