Незвичайне життя і дивна смерть Аллана Едгара По в блозі Літературне життя · від Лілія Демидюк · додано 25.04.2012 16:16

Життя Аллана Едгара По, як і більшості творчих людей, було неспокійним та драматичним, сповненим протилежностей. Йому довелось спізнати і бідність, і забезпеченість, крайнє розчарування і велике кохання, повне ігнорування з боку читачів і велику популярність. Сповнений протилежностей був і його характер: запальний, гордовитий, енергійний і, водночас - вишуканий лірик, романтик та аристократ. Зацікавлення його творчістю та долею ось уже півтори століття бентежить серця і розуми любителів художнього слова. Ось як характеризує Едгара По прихильна до нього близька знайома літераторка Френсіс Осгуд: «Я завжди вважала його взірцем витонченості, шляхетності і великодушності… Його гарна гордовита голова, темні очі, які блищали сяєвом обраності, сяєвом почуття і думки, його манери — все це було поєднанням невимовної величі та ніжності… Особливою величчю здавалася мені проста й поетична душа Едгара По. Він був веселий, щирий, дотепний, то стриманий, то вередливий, як розбещена дитина, але навіть під час найважчої літературної праці він знаходив ласкаве слово, добру усмішку до лагідної, молодої та обожнюваної дружини і до всіх гостей ставився уважно й люб'язно. Нескінченні години проводив він за столом… Завжди старанний, терплячий, записуючи своїм прегарним письмом чудові фантазії, котрі безперервно породжував його блискучий і гострий розум.» Та є й зовсім інші характеристики, які малюють непривабливу, а подекуди відразливу постать. Наділяючи По рисами, в кращому випадку, демона, а в гіршому просто негідника.

Що цікавого ми можемо почерпнути з його біографічних фактів? Насамперед те, що Едгар По був здатний на неординарні рішення, завдяки яким залишався вірний своїм прагненням та пориванням. Можливо, цю рису характеру він успадкував від своїх батьків, які були мандрівними акторами. Народився майбутній письменник 19 січня 1809 року у Бостоні в шотландсько-ірландській родині. Його мати Елізабет Арнольд Гопкінс По і батько Девіда По-молодший мали, окрім нього, ще двох дітей. Едгар був середнім. Його дитинство могло би бути щасливим у товаристві старшого брата та молодшої сестри, але батько покинув сім’ю у 1810 році, ще через рік мати померла від сухот.

Едґара взяв до своєї сім'ї Джон Аллан, успішний шотландський купець з Річмонду, який торгував тютюном, одягом, пшеницею, надгробними плитами та іншими товарами. Тож друге (середнє) ім'я По – це знак поваги до сім'ї Аллана (хоча ніколи не був формально всиновлений). Прийомні батьки були людьми забезпеченими і не шкодували коштів для прийомного сина. Хоч інколи вони самі відчували фінансові труднощі, були на межі банкротства, хлопчик того не відчував: його одягали як принца, у нього був свій кінь, свої собаки. Він був розвиненою дитиною: у п’ять років умів читати, писати, малювати, декламувати, їздити верхи.

Коли Едгару було шість, батьки переїхали до Лондона і віддали хлопчика на навчання у дорогий пансіон. Тут він виявив свої здібності до навчання, з особливим інтересом та запалом вивчав літературу, історію, природознавство, любив також фізику, астрономію, математику. У 1820 році сім’я Алланів повернулась у США і Едгар навчався у коледжі, згодом в університеті у Річмонді.
За характером хлопець був бешкетником, і в школі, і в університеті його тягло на пригоди, тож довкола нього завжди було багато однодумців-бешкетників. Проте уже тоді його однолітки помічали у ньому багато дивного – з дитинства він писав вірші, захоплювався фантастичними планами, любив здійснювати психологічні досліди над собою та іншими, відчував себе вищим за інших.

Безтурботне забезпечене життя закінчилось для Едгара, коли йому ще не виповнилось 17 років. Він поконфліктував з прийомним батьком і пішов з дому. Є свідчення, що причиною сварки була саме неналежна поведінка хлопця – Аллан відмовився оплатити його борги, у відповідь Едгар, будучи п’яним, нагрубіянив йому.

Для Едгара почалось бродяче життя. Він повернувся у рідний Бостон, де видав накладом у 50 примірників збірку віршів, яку підписав псевдонімом «Бостонець». Ймовірно, що саме це забрало у нього останні кошти, тож з безвиході він пішов до армії під вигаданим прізвищем. Його поведінка у війську була бездоганною, про нього позитивно відгукувались командири: «Має хороші звички і зовсім не п’є». Уже за кілька місяців служби йому дали звання старшини, а це було найбільше чого на той час міг досягти доброволець. Проте на початку 1828 року поет відчув велику втому і відразу до такого способу життя – військова кар’єра не була його покликанням. Тож він вирішив примиритися з прийомним батьком, який згодом допоміг йому піти з війська.

За наполяганнями та сприянням Дж.Аллана Едгар вступив до Військової академії у Вест-Пойнті, хоч не підходив за віком. Батько підписав за нього зобов’язання відслужити в армії 5 років. Але Едгар ішов навчатись в академію неохоче. За рік часу він зробив усе можливе, щоби його з неї виключили. Так він знову посварився з Алланом, але отримав свободу і можливість повернутися до поезії.

1829 року видав збірку поезій «Аль-Араф, Тамерлан та малі поезії». Книга потрапила до книгарень, але інтересу не викликала. Наступного року поет переїхав до Нью-Йорка, де видав ще одну збірку поезій «Поеми Едгара А. По. Друге видання». Ця книга також не була помічена читачами, тож йому довелося знову звернутись до прийомного батька, щоби той допоміг йому фінансово. Аллан погодився виплачувати Едгару незначні суми, хоч сам уже довгий час був мільйонером.

Едгар бідував, жив у своєї тітки в Балтиморі, де зустрів своє велике кохання. Його обраниця Віргінія мала лише 9 років. Для коханої він писав дуже проникливі вірші. Вони одружилися, коли їй було 13, а йому 27. У цей період він також починає писати новели, які згодом зроблять його відомим. Едгар По вважається засновником детективно-фантастичного жанру в літературі, також його творчість сприяла виникненню жанру наукової фантастики.

Восени 1833 року балтиморський щотижневик оголосив конкурс на найкращий вірш та найкраще оповідання. Едгар По надіслав кілька своїх творів. Журі одноголосно визнало найкращими і його вірш, і його оповідання. Проте вважали, що не можна видати одній людині дві премії. Тож видали Едгару премію за оповідання «Рукопис у пляшці». Гроші були дуже доречними – автор буквально голодував. Згодом він починає друкувати свої оповідання у періодиці, таким чином заробляючи собі на життя.

Таким чином назбиралось 2 томи оповідань, які були видані згодом у Філадельфії 1840 року.


Найбільшу славу письменникові принесли дві книги, видані 1845 року. Це – збірка поезій «Ворон та інші вірші» та том «Оповідання». Ці твори були популярними, але справжню їхню цінність читачі та критики збагнули значно пізніше. Свої твори Едґар По писав літературною англійською мовою, на відміну від більшості американських письменників XIX століття. Оригінальність його творчості і особистості багатьом європейцям здавалася несумісною з панівним уявленням про унормованість, пуританство та безбарвність американського суспільства, його раціоналізм й прагматизм, бездуховність, ворожість усьому інтелектуальному. Звідси пішло не раз повторене твердження про чужість письменника духу Сполучених Штатів. Лаконічно це висловив Бернард Шоу:"Як міг з'явиися в Америці цей найвитонченіший художник, справжній аристократ літератури?"

Проте, на письменника чекало чергове випробування – важко захворіла його дружина. Її смерть стала великою катастрофою для Едгара По, потрясінням, призвело до душевного зриву і трагічно вирішило його долю. Останні роки життя, 1847-1849, були роками напівбожевілля, п’янства, гірких принижень з одного боку, та високих творчих успіхів – з іншого боку. Попри свою дивну і неоднозначну поведінку, письменник створив ще кілька творів, які пізніше визнають геніальними.

Як виявилось, Едгар По був дуже податливим до впливу алкоголю, окрім того мав типову американську звичку пити залпом, що, врешті, і спричинило повну руйнацію його життя. Приступи алкоголізму ставали щоразу важчими, його дратівливість починала межувати з психічними порушеннями. Закономірно, що коло спілкування у нього значно звузилось, не було тих, хто міг його підтримати, йому допомогти. Періодично По впадав у стан ейфорії, будував химерні плани на майбутнє, мав блискучі виступи і вважав себе хорошим женихом.


Щодо смерті письменника немає однозначної версії. Її пов’язують з алкоголем, наркотиками, туберкульозом, серцевою недостатністю. Припускають, що він вчинив самогубство, оскільки впродовж кількох років здійснював неодноразові спроби. Найдостовірнішою є версія про те, що восени 1849 року Едгар По з великим успіхом причитав у Річмонді лекцію на тему «Поетичний принцип», за яку отримав гонорар 1500 доларів. Він виїхав з цими коштами з Річмонда, але подальші події таємничі і спричинили велику кількість версій, щодо смерті поета. Його знайшли без свідомості і без грошей, ймовірно, що його пограбували і приспали за допомогою наркотика. Едгара По привезли у Балтимор, де він помер у лікарні 7 жовтня.

Поховальна церемонія у Балтиморі була дуже скромною. 12 жовтня 2009 року шанувальники таланту По влаштували до 200-ї річниці з дня народження письменника та 160-річчя з дня його смерті пишне символічне друге поховання.

У ХХ столітті творчість Едгара Аллана По набула особливої популярності. На честь письменника названий кратер на Меркурії. Багато його творів екранізували. Роман «Чорний трон» відомого американського письменника-фантаста Роджера Желязни, заснований на фактах життя По, а також там є численні згадки про його творчість і героїв, створених По.
Гарольд Шехтер написав ряд фантастико-детективних «містерій в дусі Едгара По» («Маска Червоної Смерті», «Говіркий небіжчик» тощо), головним персонажем яких є детектив-літератор Едгар А. По. Відгомін його слави знаходимо і в музичному мистецтві: 1988 р. в альбомі «Ainsi soit je …» популярної французької співачки Мілен Фармер, 3-ім треком вийшла пісня «Allan» присвячена Едгару Аллану По. Пізніше, в 1989 р. вона була виконана Фармер на її концертному турне і випущена live-синглом. У гурту «The Alan Parsons Project є альбом Tales of Mystery and Imagination» (1976), присвячений життю і творчості Едгара По. У пісні гурту «The Beatles», «I Am The Walrus» (альбом «Magical Mystery Tour») згадується Едгар По. У пісні гурту «Green Day», St. Jimmy (альбом American Idiot) також згадується По. Російська gothic doom / black metal група Sunbellum в 2007 році випустила альбом «The transition», в якому, як лірики пісень, були використані і вірші Е. А. По.

З особистістю американського поета, письменника, літературного критика та редактора пов’язаний ще один цікавий факт. З 1949 року у день його народження його могилу щороку відвідувала загадкова особистість. Вона виконував цей ритуал до самої своєї смерті в 1998 році, після чого традиція була продовжена його «спадкоємцем». Залишені на могилі новим таємничим прихильником записки неоднозначного змісту викликали у деяких людей негативні почуття. Іноді записки містили слова шани до письменника — «Едгар, я пам'ятаю про тебе». У 1993 році була залишена таємнича записка наступного змісту: «Факел перейде до іншого». Що, можливо, вказувало на серйозну хворобу чи наближення смерті першого прихильника. Як би там не було, а 19 січня 2010 року таємничий прихильник взагалі не прийшов на могилу великого Едгара Аллана По. Ці дивні факти цілком у дусі сюжетів едгарівських оповідань свідчать про те, що письменник особливо дорогий шанувальникам його творчості.

Коментарі

  • Ліля Тєптяєва · 12.07.2012 21:14 · #

    був час - читала... його твори цікаві, але "важкі" - купа трагізму і життєвих проблем - хіба так, під настрій...

Щоб залишати коментарі, необхідно авторизуватись.