Регіоналізація як відповідь на виклики національних стратегій розвитку в блозі Макроекономічний огляд · від kseniya_www · додано 20.01.2010 15:50

Відсутність зваженої регіональної політики веде до дезінтеграції будь-якої країни, що є особливо небезпечним чинником для держав з нетривалою історією демократичного розвитку. За всю історію становлення України регіональній політиці не приділялося достатньо уваги, що в свою чергу довело країну до відсутності структурованого і ефективного регіонального управління.

Сьогоднішній етап державотворення дозволяє і вимагає законодавчого закріплення нової ідеології регіональної політики і формування нової архітектури регіонального управління. Бачення регіону виключно як адміністративно-територіальної одиниці, а регіонального управління як перманентного перерозподілу повноважень між місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування є неконструктивним, не відповідає соціально-економічним та політичним реаліям сьогоднішньої України.

Українські економісти вже вказували на необхідність утворення органів управління регіонального субнаціонального рівня. Зокрема, В.Симоненко у монографії “Регионы Украины: проблемы развития”, зауважує, що необхідний взаємозв`язок між цілями соціально-економічного розвитку, відповідними програмами і організаційно-управлінськими структурами. Автор монографії пропонує, наприклад, створення представництв Уряду України у крупних економічних районах (регіонах) з наступними функціями: управління державною власністю; координація господарської діяльності в масштабах економічних районів; інформаційне, фінансове, техніко-організаційне сприяння міжрегіональній і внутрірегіональній кооперації і комбінуванню виробництва, налагодження оптимальних міжрегіональних і міжгалузевих виробничих зв`язків; підготовку пропозицій щодо виділення державних інвестицій і контроль за ефективністю їх використання; сприяння в рамках економічних районів реалізації загальнонаціональних програм демонополізації та роздержавлення; здійснення контролю за прямим, тобто виробничим використанням державної власності; аналіз і оцінка результатів діяльності державного сектору; сприяння створенню нових ефективних підприємств і об`єднань; утворення спеціалізованих виробництв, розвиток виробничої і соціальної інфраструктури [1].

Поняття регіоналізації

Перш ніж дослідити значення регіоналізації для національної стратегії, ознайомимося із даним терміном ближче. Звернемося до великого економічного словника Борисова[2]. Автор дає таке визначення цьому поняттю: регіоналізація – це розвиток, укріплення економічних, політичних та інших зв’язків між областями та країнами, що входять до певного регіону, виникнення регіональних об’єднань країн.

На рівні країни – поняття регіоналізації означає укріплення економічних, політичних та інших зв’язків між областями.

У міських комплексах України проживає близько 67,2% усього населення. При цьому протягом тривалого періоду зберігається тенденція до зростання кількості міських жителів, а отже, проблеми життєзабезпечення цього населення, облаштованості міських поселень і механізми взаємодії внутрішньо міських структур стають дедалі актуальнішими, визначаючи в кінцевому підсумку рівень життя суспільства в цілому.

Сьогодні, в період розвитку економіки України, політики часто говорять про регіоналізацію економіки. Що вони мають на увазі? – самоуправління на місцевих рівнях. І говорячи про регіоналізацію – як відповідь на проблеми національної стратегії розвитку мається на увазі зростання самоуправління розвитком регіональної економіки, зосередженні владних повноважень і господарської самостійності в регіонах. [3]

Отже, регіон є природним економіко-адміністративно-управлінським територіальним утворенням. У більшості випадків географічно-територіальні межі регіонів природно пов’язані з історичними адміністративними межами областей України. Пропозиції щодо перегляду адміністративно-територіального представлення регіонів потребують зваженого підходу та детального аналізу. [4]

З однієї сторони регіон – це та підсистема держави, яка відіграє важливу роль для всієї системи, з іншого – регіон є проміжною ланкою, на рівні якої можна розрізняється та стимулюється активність підприємств малого та середнього бізнесу.

Політики голосно заявляють про те, що для того щоб модернізувати управлінську систему необхідно відмовитися від діючої регіональної політики, яка орієнтується не на розвиток, а на утримання регіонів. Адже кожен регіон має свої особливі ведучі галузі господарства, в кожного регіону є чудові перспективи для процвітання.

Регіони повинні господарювати так, щоб після обов’язкових відрахувань центральній адміністративно-управлінській системі вони отримали реальну винагороду за свою “активність”.

Актуальність регіоналізації України

Так чому питання регіоналізації стає все більш актуальним? Тому що з кожним роком ми бачимо, що все більша частка доходів отримується в великих містах, тоді як доходи населення в регіонах зменшується. Це породжує міграцію, перенаселення великих міст та вимирання українських сіл.

Покажемо вищеописане в цифрах: період дослідження – останніх 7 років.

Отже якщо в 2002 році населення Києва отримувало 17653 млн.грн доходу, що становить 9,5% загального отриманого доходу в країні, то в 2008 році населення Києва отримало 112097 млн.грн. доходу, що становить вже 13% доходу країни. Динаміка зростання доходу населення Києва наведена в рис.1. Тут же ми бачимо і стрімке зростання питомої ваги доходів киян в доходах всіх українців. [5,6]

Динаміка зростання доходу населення Києва
Динаміка зростання доходу населення Києва

Те саме стосується і заробітної плати. Для прикладу розглянемо кризову середню заробітну плату 2009 року. Звичайно, що найвища середня заробітна плата за підсумками січня-вересня 2009 року - в Києві і становить вона 3101 грн. До найбільш високооплачуваних регіонів відносять також Донецьку та Дніпропетровську область, проте їх середня заробітна плата коливається на рівні 2000 грн, що аж на 1000 грн менше столичної зарплати.

А тепер розглянувши наведені факти, подумаємо чому вихід із кризи полягає в регіоналізації?

Перш ніж відповісти точно і лаконічно, наведу ще один приклад – історію успіху застосування регіоналізації.

Історія цього підприємства почалася в 1996 році, коли воно в Києві запустило в виробництво продукцію, яку почали споживати по всій території України а згодом і за її межами. Підприємство працювало успішно, отримувало прибутки, давало роботу тисячам людей, вкладало гроші в відкриття регіональних відділень з виробництва. Змінювалася продукція, розширювався асортимент… і все було б добре, якщо б не криза.

І хоча фінансова криза не мала прямого відношення до даного виробництва, все-таки її наслідки відобразилися на результатах діяльності збитком. І постало питання? Що робити щоб підприємство і надалі могло працювати і отримувати прибутки? Дякуючи розумному рішенню генерального директора підприємство скоротило свої витрати шляхом регіоналізації. Перенесло основне виробництво в регіони: Львів та Запоріжжя. Зменшення витрат відбулося за рахунок зменшення заробітної плати та інших витрат. Введені в Києві нові тарифи в середньому збільшують витрати київського пивзаводу в 3,25 разу в порівнянні з поточними тарифами за водокористування і водовідведення і в 6,6 рази - за очищення наднормативних забруднень в стічних водах. Ця історія – історія всім відомої компанії Славутич.

Отже, чому регіоналізація є перспективою національної стратегії розвитку? На рівні підприємств та домогосподарств – регіоналізація зменшує витрати та збільшує прибутки; на макроекономічному рівні – зменшує безробіття в регіоні, збільшує доходи населення, покращує регіональну інфраструктуру.

Успішний досвід регіоналізації за кордоном

У практиці європейських держав та США накопичений значний досвід створення та функціонування агентств регіонального розвитку. Найбільш поширеною є така організаційна форма агентства регіонального розвитку, як державна інвестиційна корпорація. В основі її діяльності була покладена політика концентрації державних інвестицій, які спрямовувалися на розвиток міст, а останні, в свою чергу, здійснювали б позитивний економічний вплив на відсталу економічну периферію. Згодом від політики домінування державних інвестицій поступово перейшли до дольового фінансування регіональних проектів з боку федерального центру, регіону і місцевих громад, що сприяло об‘єднанню всіх груп інтересів відносно цілей регіонального розвитку (ефект співучасті).

З метою реалізації цілей регіональної політики у більшості країн створювалися саме державні корпорації.

У США - Адміністрація долини Теннесі, діяльність якої стала хрестоматійною.

У Бельгії створюються регіональні інвестиційні компанії, які виконують такі функції: стимулюють створення, реконструкцію та розширення приватних фірм, сприяють створенню нових державних компаній. Існують також регіональні корпорації розвитку, які управляють регіональними банками даних, підтримують секторальні інтереси і беруть участь в управлінні фірмами, які потрапляють у важкі умови.

У Швеції створюються державні регіональні компанії, які беруть дольову участь у реконверсії підприємств і організації виробництва нових товарів, підтримують малі і середні підприємства.

У Нідерландах створено п‘ять державних компаній регіонального розвитку. Їх головна мета – удосконалення економічної структури регіонів і розв‘язання проблем безробіття. Вони стимулюють розвиток власного потенціалу провінцій та посилення зв‘язків між регіональною та національною промисловістю, надають допомогу малим та середнім підприємствам, приймають дольову участь у діяльності окремих фірм. Наприклад, завдяки діяльності компанії LIOF колишній шахтарський регіон Лімбург за 20 років перетворився у діловий і промисловий Центр Європейського Союзу. Особливість нідерландського досвіду полягає в тому, що на початку реконструкції регіону була створена спеціальна адміністрація з представників центрального уряду, провінції і муніципалітетів, яку розпустили, як тільки поставлені цілі були досягнуті. А компанія LIOF продовжує існувати, при чому в її статутному капіталі частка центрального уряду складає 91%, частка провінції – 8%, частка муніціпалітету– 1%. [7]

Далеко за кордон не будемо дивитися, подивимось на наших сусідів –поляків.

Польща, як і Словаччина, за останні 10-12 років суттєво покращила більшість макроекономічних показників свого розвитку, а також – рівень життя і добробуту населення практично у всіх гмінах, а відтак – у повітах і воєводствах. Успішна адміністративно-територіальна реформа дозволила активізувати саме гміни, повіти і воєводства і у розробці проектів розвитку інфраструктури, на які виділялись кошти із структурних фондів Європейського Союзу та бюджетів розвитку різних рівнів. Реалізація інфраструктурних проектів розвитку вкупі з інвестиційними комерційними проектами дозволили швидко змінити обличчя польських міст і сіл, транспортних магістралей та просторово-інженерної, виробничої та житлової інфраструктури.

Польща невпізнанно змінилася на краще і по рівню життя, і за просторовою інфраструктурою, і за рівнем публічних та комерційних послуг. [8]

Першочергові завдання регіоналізації

Які завдання необхідно вирішити для втілення регіоналізації?

Необхідно сформувати правову базу державного регулювання територіального розвитку як цілісний масив нормативно-правових актів, виходячи з єдиних концептуальних уявлень про сутність, зміст та форми державної регіональної політики. При формуванні концептуальної основи врахувати необхідність розглядати регіон як самодостатню систему господарської, управлінської, інформаційної та інтелектуальної активності.

Отже основними завданнями регіоналізації є:

• чітке визначення параметрів територіального розвитку,

• передбачення управлінської відповідальності за невиконання параметрів розвитку.

Стратегічні параметри територіального розвитку мають враховувати зміни рівня і якості життя населення, забезпечення стійкого і збалансованого відтворення соціального, господарського, ресурсного й екологічного потенціалу територій.

Одночасно необхідно щоденно враховувати, що жодна держава світу не має права відмовитись від відповідальності за територіальну цілісність, екологічні, економічні, етнічні та інші кризи, розвиток усіх територій держави як середовище життєзабезпечення всього народу. Закон про основні засади державного регулювання територіального розвитку повинен означити сам предмет – активний і фінансово самодостатній регіон, встановити суб’єкти, принципи, форми й методи державного регулювання територіального розвитку, визначити його правові основи, а також упорядкувати часто розрізнений, а інколи і нелегітимний вплив джерел влади на процеси територіального розвитку.

Розробка концепції регіональної політики в Україні, на жаль, набула характеру чергової “кампанії” слідом за розробкою концепції адміністративної, муніципальної реформи тощо. Поки що єдиний результат цієї діяльності – кілька проектів концепцій державної регіональної політики України, автори яких намагаються, серед іншого, визначити поняття регіональної політики, сформулювати її мету, зміст тощо.

1. Симоненко В.К. Регионы Украины: проблемы развития. – К.,1997. – С.64

2. Словарь «Борисов А.Б. Большой экономический словарь. — М.: Книжный мир, 2003. — 895 с.

3. Дорогунцов С.І. Чернюк Л.Г. Борщевський П.П., Данилишин Б.М., Фащевський М.І. Соціально-економічні системи продуктивних сил регіонів України. –К.,2002

4. Чернецький Ю. Регіон – має звучати гордо // День. - № 141. - 8 серпня 2000. Омельченко О., Тихонов В., Тягло В. Друга палата? Якою їй бути? // День. - №155. - 31 серпня 2000.

5. http://ukrstat.gov.ua/control/uk/localfiles/display/operativ/operativ2008/gdn/dvn_ric/dvn_ric_u/dn_reg2008_u.html

6. http://ukrstat.gov.ua/control/uk/localfiles/display/operativ/operativ2009/gdn/reg_zp_p/reg_zpp09_u.htm

7. Лендьел М. Інституційний механізм реалізації регіональної політики в країнах Центрально-Східної Європи // Регіональна політика в країнах Європи. Уроки для України. – К.,2000. - С.62-98.

8. Важливість використання досвіду Словаччини і Польщі у децентралізації влади і реформі адміністративно-територіального устрою України \\ http://www.auc.org.ua/?id=33303&q=%F1%EB%EE%E2%E0%F6%FC%EA%EE&ln=

Щоб залишати коментарі, необхідно авторизуватись.